У процесі рухово-ігрової діяльності я ознайомлюю дітей із найрізноманітнішими професіями, їх специфікою, професійними термінами, особливостями рухового режиму.

Тема макрогри повинна бути підпорядкована певній меті і відповідати певному руховому режиму. Так, для повзально-рухового режиму підходять ігри «Дружні ховрашки», «Мандрівка в підземне царство», «Прикордонники», «Чарівні м’ячики», «Нові пригоди Колобка», «Автогонки», «Космічні мандрівники», «Веселий зоопарк», «На підводному човні, або Аквалангісти», «Першопрохідці», «Рятівники» та ін. Для режиму лазіння призначені ігри «Боцман та юнги, або Свистати всіх нагору», «Веселі мавпочки», «У нетрях Амазонки», «Альпіністи-скелелази», «Цирк засвічує вогні», «Десантники» тощо. Відповідні блоки ігор добирають для інших рухових режимів.

ВТГ об’єднує мене,  як педагога з дітьми однією сюжетною лінієюі діти забувають, що знаходяться на заняті. ВТГ містить кілька міні-ігор та ігор-вправ.

Ситуаційна міні-гра будується на передбачених сюжетом макрогри рухових діях. Наприклад, у макрогрі «Боцман та юнги, виникають такі природні рухові ситуації:

«По трапу на корабель!» (трап твердий, трап напівтвердий, трап гнучкий, трап вузький, трап слизький, трап хитається, по трапу з ношею, розминутись на трапі, запізнився на трап — стрибай!).

«На палубі» (палуба крениться вправо, вліво; ніс задерся; корма піднялась; палуба хитається; ходіння по палубі; біг по палубі в безвітряну погоду; біг під час шторму тощо).

«Людина за бортом!» (зависнути на бортику палуби, тримаючись двома руками і ногою; зависнути на бортику палуби, тримаючись руками; вилізти на палубу з допомогою друзів; забратися на палубу самотужки; кинути рятувальний круг, канат, драбину і т. д.).

«Свистати всіх нагору!» (лазіння по твердій драбині різними способами; лазіння по похилій, напівтвердій, мотузяній драбині; лазіння по канату та ін.).

Міні-гра містить кілька ігрових вправ, основою кожної з яких є певна рухова дія. У міні-іграх слід передбачити різноманітні за формою і за ступенем складності варіанти рухових дій — ігрові вправи, на яких і базується рухова ігрова діяльність дітей.

Після вибору макрогри необхідно підготувати інтер’єр фізкультурного залу до гри-заняття. Ось тут я за допомогою кількох атрибутів перетворюю фізичний простір на простір ігровий, ніби «розширюю» його за межі стін, надаю йому нового змісту. Для цього готую необхідні для занять тренажери та дрібний інвентар. Важливо, щоб форма, фактура, призначення, розташування цих атрибутів наштовхували дітей на думку про смисл рухово-ігрового дійства, яке їх очікує.

Готуючи цю маленьку виставу, потрібно не забувати про здоров’я головних акторів – моїх діточок. Тому підготовча частина повинна налаштовувати всі фізіологічні функції організму дитини на майбутню роботу, допомогти вийти на режим максимальної працездатності. На цьому етапі занять домінуючими є принципи наступності, поступовості, послідовності, які ґрунтуються на формулі «від простого до складного». Будь-яка форма рухової активності дітей має починатися з лежачих, горизонтальних поз відносного спокою з поступовим навантаженням, переходом до вертикалізованих положень стоячи, ходіння, лазіння, бігу, стрибків і т. д. За таких умов дитячий організм поступово розкриває свої фізіологічні можливості, втягується в режим роботи і досягає максимальної працездатності в основній частині заняття. Остання третина основної частини заняття має бути своєрідним піком психологічного та фізичного навантаження, «Еверестом, на який і потрібно здійснити спільне рухово-ігрове сходження».

Продумуючи та проводячи заняття я намагаюся гармонійно поєднувати в одному занятті-спектаклі такі найголовніші характеристики:

Висока моторна «щільність» заняття. Йдеться про те, що на занятті з фізичної культури діти повинні рухатись і моторна «щільність» повинна досягати в середньому 65—80 %.

Висока функціональність занять. Під час заняття-спектаклю мають бути створені умови для повноцінного навантаження всіх основних м’язових масивів, серцево-судинної і дихальної систем. Функціонально високими є рухові режими при пульсі від 140 до 160 і навіть 180 і більше ударів за хвилину.

Уміння заряджати дітей позитивною, світлою енергією задоволення від гри, взаємодії з педагогом та однолітками.

Технологія М. Єфименка значну роль відводить мовному спілкуванню як головному інструменту педагогічного впливу вихователя. Йдеться про спілкування під час заняття-спектаклю між педагогом і дітьми, між дітьми, між дітьми та іграшками-персонажами. Мовлення повинно супроводжувати кожну рухову дію, ситуацію. Поєднання рухової та мовленнєвої діяльності у фізичному вихованні дітей передбачає:

монолог педагога з метою створення у дітей відповідного ігрового настрою (настанова на початку заняття та після його завершення);

діалог між педагогом і дітьми з метою інформування їх про явища життя, поповнення їх знань, розширення світогляду. При цьому використовують методичний прийом «створення педагогічного вакууму», коли педагог починає фразу, а діти закінчують її, дбаючи, щоб вона була адекватною конкретній ігровій ситуації;

озвучування рухів пропонованого ситуацією образу. Наприклад, виконання вправи «Насос» озвучується звуками «чуф-пуф, чуф-пуф»; «їдемо на конячці» — імітацією цокоту копит, клацанням язиком, тобто кожному рухові відповідає тільки для нього характерний звук;

поєднання і синхронізація мовлення та руху з поступовим залученням ритмічних, музичних, зорових і тактильних впливів;

формування фізіологічного і мовленнєвого дихання;

артикуляційна (лат. articulatio — виразно, чітко вимовляти) гімнастика;

театр міміки і жесту;

робота над виразністю мовлення, виробленням дикції, навичок емоційного забарвлення фрази, над паузою та логічним наголосом;

розширення й активізація словникового запасу та формування лексико-граматичних навичок.

У всіх ситуаціях повинна функціонувати образна термінологічна мова спілкування. Це означає, що назви вправ мають викликати в уяві дітей необхідні асоціації. Водночас кожна вправа, поза, руховий режим мають бути схожими за своєю структурою на предмет, поведінку тварини або природне явище, назву чого вживають під час заняття-спектаклю. Наприклад, замість сухого «згинання-розгинання рук в упорі лежачи» виконують вправу «Насосики», а замість формального «лежачи на спині, швидко згрупуватися вперед, сівши» використовують вправу «Качалочка», «Іванець-киванець», тобто звертаються до знайомих дітям образів.

Кожне заняття з фізичної культури я намагаюся проводити з звуко-музичним супроводом,тому як педагогічна технологія М. Єфименка не визнає традиційних варіантів музичного супроводу, базованого на гучній маршовій музиці з першої хвилини заняття та жорстких ритмічних композиціях при виконанні дітьми вправ для загального розвитку. Своєю емоційною зарядженістю, темпоритмом вона повинна відповідати принципу послідовного формування основних рухів, що є передумовою оптимального звукового навантаження на організм і психіку дитини. Тому музичний супровід має починатися відносно тихою, повільною, прозорою, пластичною, ніжною музикою на початку заняття (гімнастика «пробудження») з поступовим наростанням сили звуку, темпоритму, динамізму і функціональності. Для забезпечення ефективності, оптимальності музичного супроводу необхідна вдумливо дібрана професійна аудіотека. Однак музика повинна не домінувати на занятті, а бути його тлом, далеким планом. Деякі заняття взагалі можна проводити без музики, що в кожному конкретному випадку я вирішую особисто.

Працюючи з дітьмия не забуваю про девіз М. Єфіменка «Через рух і гру — до кращого життя!». Рухово-ігрова діяльність сприяє засвоєнню дітьми знань про навколишній світ, його закони, особливості.

Фізкультурне заняття, крім традиційних, розв’язує ось такі різноманітні супутні завдання:

Формування через рухи просторових, часових і енергетичних уявлень: довгий — короткий (довше — коротше); малий — великий (менше — більше); вузький — широкий (вужчий — ширший); дальній — ближній (далі — ближче); верхній — нижній (вище — нижче); лівий — правий (лівіше — правіше); багато — мало (більше — менше); сильний — слабкий (сильніше — слабше) тощо.

Вивчення у процесі рухової активності фізичних властивостей, фактури матеріалів і предметів: важкий — легкий, гладкий — шершавий, еластичний — крихкий, холодний — гарячий, мокрий — сухий і т. д.

Ознайомлення в процесі фізичного виховання з призначенням різних типів предметів (обладнання) і формування на цій основі елементів предметної логіки (для чого та як застосовується певний предмет).

Уточнення, розширення й активізація дієслівного словника дітей: ловити, кидати, котити, висіти, перехоплювати руками, розгойдуватися, підніматись, опускатися, лазити, нахилятися, зістрибувати (з використанням гімнастичної лави) та ін.

Розвиток через вправи, ігри та естафети математичних уявлень, а також уваги, логіки, пам’яті, спостережливості.

Виховання в дітей таких особистісних якостей, як чесність, сміливість, співчуття, наполегливість, справедливість, скромність, цілеспрямованість.

Формування у процесі рухової діяльності жіночості, м’якості, охайності (у дівчаток), мужності, лідерства, джентльменства (у хлопчиків); уміння дотримуватися правил ґречності у взаєминах із ровесниками, педагогом, старшими; пробудження у дітей почуття прекрасного, гармонії (у діях, мові, музиці, природі тощо).

Корекція емоційного стану дітей: створення мотивації до неї, формування і закріплення позитивних емоцій, вироблення правильних емоційних реакцій на конкретні рухові (ігрові) ситуації.

Технологія М. Єфименка є оригінальною системою фізичного виховання дітей, розвивальний ефект якої поширюється на загальний розумовий і духовний розвиток наших діточок.